Ночную, промозглую тьму,
Наш поезд пронзает стрелою.
Покинув сует кутерьму,
Летим в межпространстве с тобою.
Смешались огни за окном,
Усталые люди на полках…
И поезд – наш временный дом,
Людскою гудит барахолкой.
В купе басовито храпят,
А здесь о политике споры…
Соседки, кокетливый взгляд,
Пустые, как мир, разговоры…
Смешались дыханья сердец,
И воздух сгустившийся, терпкий…
Сопит, разомлевший, малец,
Под стуки колесного скерцо.
Вдруг легкий возник ветерок,
И свежести, чудной, - прохлада –
Молитвы, живой ручеек,
Омыл от телесного смрада
Звучала молитва в ночи,
Лилась из безвременья, свыше.
Дух Святый, мой Отче, прости,
Наполнил сердечные ниши.
Любовь снизошла от Отца,
Но спали, уставшие люди.
А Светом сияли сердца,
Молитвой хранимые судьбы.
Комментарий автора: Пока не знаю, что это - белое, не ритмичное и не рифмованное, как изгиб рельс, стук колес, музыка рваного полета фантазии. Просто пишу, что вижу, чувствую, просто лечу в межпространстве. Но это чувство связи с Отцом, думаю, очень многим знакомо. Благословений!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
